Використовуючи метод розбиття на частини за еквівалентністю, тестові кейси визначаються у два етапи:

1) визначення класів еквівалентності;

2) розробка тестів.

Ця стаття познайомить вас, шановний читачу.з процесом визначення класів еквівалентності.

Класи еквівалентності визначаються шляхом вибору кожної вхідної умови (зазвичай це фраза або речення в специфікації) і поділу її на дві або більше груп. Щоб виконати цю операцію, скористайтеся таблицею, наведеною у Рис. 1.

Рис. 1. Приклад таблиці для переліку класів еквівалентності

Зверніть увагу, що існує два типи класів еквівалентності:

1. допустимі класи еквівалентності, що представляють допустимі вхідні дані програми;
2. неприпустимі класи еквівалентності, що представляють всі інші можливі стани умов (тобто неприпустимі вхідні значення).

Таким чином, спостерігається тенденція до дотримання одного з основних принципів тестування про необхідність зосередження уваги на недостовірних або неочікуваних умовах.

Послуги з тестування інсталяції користуються великим попитом, оскільки багато людей не можуть правильно налаштувати нове програмне забезпечення і зазвичай пропускають деякі важливі компоненти.

Якщо застосовуються вхідні або зовнішні умови, то ідентифікація класів еквівалентності є нічим іншим, як евристичним процесом. Існує низка правил:

1. Якщо вхідна умова описує діапазон значень (наприклад, “ціле число може приймати значення від 1 до 99”), то можна визначити один допустимий клас еквівалентності (1 ≤ ціле число ≤ 99) і два недопустимих (ціле число <1 і ціле число > 99).

1. Якщо вхідна умова описує кількість значень (наприклад, “від одного до шести осіб можуть подорожувати в автомобілі”), визначається один допустимий клас еквівалентності та два недопустимих (жодна особа та більше шести осіб).

Якщо вхідна умова описує набір вхідних значень і є підстави вважати, що кожне значення обробляється конкретно програмою (наприклад, відомі такі посади, як “інженер, технік, начальник цеху, директор”), то для кожного значення визначаються допустимі та недопустимі класи еквівалентності (наприклад, “БУХГАЛТЕР”).

Якщо вхідна умова описує ситуацію “повинно бути” (наприклад, “перший символ ідентифікатора обов’язково є літерою”), то у цьому випадку визначено один допустимий клас еквівалентності (перший символ є літерою) і один недопустимий клас (перший символ не є літерою).

Якщо є підстави вважати, що різні елементи класу еквівалентності обробляються програмою по-різному, то цей клас еквівалентності розбивається на менші класи еквівалентності.